Культура добросусідства,  7 клас.  Матеріали про архітектутру Полтавщини. 

ПАМ’ЯТКИ ІСТОРИЧНОЇ СПАДЩИНИ

Історія нашого краю бере витоки із глибини віків. Плин часу, культурно-етнічні процеси, які відбувалися на території сучасної Полтавщини, та визначні історичні події залишили по собі унікальні пам'ятки культурної спадщини, серед яких і Більське городище, і багато інших. 

Про часи Київської Русі (XI-XII ст. н.е.), коли територія сучасної Полтавської області входила до Переяславського князівства, свідчать залишки Посульської оборонної лінії або "змієві вали", які охороняли кордони і торгові шляхи князівства від кочових племен. До оборонних укріплень входило близько 40 острогів і містечок, найдавніші з них згадуються у літописах і збереглися до наших часів. Серед них – Хорол, Лубни, Пирятин, Лохвиця, Горошин. Одне з цих містечок – Лтава, з часом перетворилось у нинішню Полтаву. З глибокої давнини Полтава була і залишається економічним та культурним центром області. Вперше місто згадується в Іпатієвському літописі 1174 року, хоч цілком зрозуміло, що найперші сторінки її історії губляться в глибині віків, і це доведено полтавськими археологами, завдяки чому ми нещодавно відзначали 1100-літній ювілей міста Полтава. 

Архітектурна спадщина Полтавщини представлена пам'ятками різноманітних стильових напрямків, серед них є й такі, що відносяться до розряду унікальних. У більшості – це споруди культового та громадського призначення, які збудовані переважно на межі XVIII ст. – XIX ст. Значне місце в переліку пам'яток займає ансамбль Мгарського Спасо-Преображенського монастиря поблизу м. Лубен (XVIII ст.), Хрестовоздвиженський монастир в м. Полтаві (XVIII ст. – XIX ст.). Серед пам'яток архітектури українського бароко, яке вважається видатним явищем в історії культури і мистецтва українського народу, – Преображенська церква в с. Великі Сорочинці Миргородського району та Троїцька церква в Диканьці (1780 р.). Багата Полтавська земля і пам'ятками архітектури епохи класицизму. Громадські та культові споруди цього стилю будувалися в багатьох дворянських садибах міст і сіл губернії. До теперішнього часу дійшли прекрасні пам'ятки цього архітектурного стилю: Миколаївська церква (1794 р.), дзвіниця (1810 р.) та тріумфальна арка (1820 р.) в садибі Кочубеїв, що у Диканьці, садибний будинок та інші споруди у маєтку Муравйових-Апостолів у селі Хомутець Миргородського району, будівлі у садибі Закревського в селі Березова Рудка Пирятинського району. До пам'яток архітектури зрілого класицизму також відносяться церкви: Троїцька ( м. Котельва, 1812 р.), Успенська (с. Веприк Гадяцького району, 1821 р.), Благовіщенська (с. Федорівка Карлівського району, 1828 р.) Всіхсвятська (м. Гадяч, 1836 р.). Принципи архітектури класицизму реалізовані в забудові мм. Кременчука, Полтави та інших населених пунктів. Видатним зразком вітчизняного містобудування XIX ст. й архітектурного класицизму є ансамбль Круглої площі в Полтаві.    

    

Полтава відома й іншими пам'ятниками епохи класицизму, серед яких – будинок пожежної команди (1808 р.), що на Першотравневому проспекті, колишня Богодільня (1820 р.), а нині один із корпусів обласної лікарні по вул. Шевченка, школа садівництва в минулому (1830 р.), зараз це – міська інфекційна лікарня, інститут шляхетних панночок (1832-1836 рр.) – нині головний корпус Полтавського технічного університету, розташований на Першотравневому проспекті та ряд інших. 

На Полтавщині було збудовано багато визначних споруд, в архітектурі яких відобразилися стильові течії та архітектурні напрямки, характерні для вітчизняного зодчества, – романтизм, еклектика, наслідування історичних стилів, модерн тощо. Серед них особливу групу становлять будови початку XX ст., що несуть на собі відбитки пошуку в архітектурі українського національного стилю. До них належить мурована Покровська церква в селі Плішивець Гадяцького району (1906 р.), що повторює, в певній мірі, об'ємно-просторову структуру та вираз знаменитого запорізького дерев'яного дев'ятибанного Троїцького собору в м. Новомосковську Дніпропетровської області. 

Видатною спорудою архітектури українського модерну є будинок Полтавського губернського земства, спорудженого у 1902 – 1908 рр. (будівля сучасного Полтавського краєзнавчого музею), та собор в ім'я Різдва Богородиці в смт Козельщині.В меморіальних комплексах, окремих пам'ятках і пам'ятних місцях увічнено багате історичне минуле нашого народу. Послідовні дослідження дозволяють стверджувати, що архітектурна спадщина Полтавщини ще повністю не вивчена і з кожним роком доповнюється новими неповторними відкриттями. 

Особливе місце належить пам'яткам, які відображають боротьбу українського козацтва за національне визволення і незалежність. Серед них виділяється відкритий у Полтаві у вересні 1995 р. – року відзначення 225-річчя від дня народження зачинателя нової української літератури і української літературної мови і. П. Котляревського – пам'ятник "Козацької слави". Місце для нього вибране не випадково. Панянський узвіз – це старовинний район Полтави, з найвищого місця якого відкривається панорама на Хрестовоздвиженський монастир, побудований козаком Мартином Пушкарем на честь перемоги над поляками, та на місцину над Ворсклою, де, як свідчать легенди, в свій час жила і творила легендарна піснетворка Маруся Чурай. Автор проекту пам'ятника – заслужений художник України В. Батурін, скульптор – В. Білоус. Пам'ятник "Козацької слави" виконано з використанням найважливіших козацьких атрибутів. На зеленому пагорбі встановлено Козацький Хрест з написом "Українським загиблим козакам" і двома бунчуками. На центральному камені пам'ятника розміщено герб міста Полтава, який був затверджений Богданом Хмельницьким.

 У с. Жуки, що під Полтавою, споруджено Пам'ятний знак Самійлу Величку (1670 – 1728 рр.) – найвизначнішому літописцеві козацької доби. Його літопис "Сказаніє о войне козацкой" – наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози цієї епохи. 

Цілий комплекс пам'яток, присвячених подіям російсько-шведської кампанії 1709 р., розташований на Полі Полтавської битви, площа якого приблизно 300 га. Тут розміщено російські редути, братські могили російських та шведських воїнів. Найвизначніший пам'ятник подіям 1709 р. – монумент Слави, що знаходиться у центрі Корпусному парку в м. Полтаві. Він стоїть на місці, де, за переказом, 28 червня 1709 р. відбулася урочиста зустріч переможців бою з захисниками фортеці. 

Голодомор 1932 – 1933 рр. – одна з найтрагічніших подій в Україні за всю багатовікову історію нашого народу, яка завдала жорстокого удару по генофонду української нації. У багатьох населених пунктах області споруджено пам'ятники та пам'ятні знаки жертвам Голодомору. За ініціативи письменника-земляка Олекси Коломійця та Українського фонду культури на Горі Зажури в Лубенському районі, поблизу Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, споруджено меморіал народної скорботи "Голодомор–33". Домінантою меморіалу є насипний курган, над яким встановлено великий дзвін, що завершується Хрестом. До нижнього краю великого дзвону прикріплено 30 малих дзвонів, які є символом невмирущої пам’яті, даниною від усіх областей України, Президента України, Слов'янського центру, Малої Академії народних ремесел м. Івано-Франківська, кіностудії "Укртелефільм", мешканців Лубен. На великому дзвоні напис: "Голодомор–1933 – коли відходить одна людина – з нею вмирає світ. Коли ж мільйони ідуть у прірву, тоді вмирає вже ціла Галактика". Ліворуч від меморіалу знаходиться дзвін, встановлений 12 серпня 1990 року, коли вперше на Горі Зажури проведено освячення місця спорудження меморіалу народної скорботи. Автор проекту – заслужений архітектор СРСР А. Ігнатенко. 

За роки незалежності України пам’ятні знаки жертвам Голодомору та політичних репресій встановлено також у с. Градизьку Глобинського району, селищах Козельщина та Решетилівка. 

У 2008 році, з нагоди 75-х роковин Голодомору та 70-х роковин масових політичних репресій 1937–1938 років, пам’ятний знак жертвам Голодомору і політичних репресій встановлено у с. Артемівці Чутівського району, а на в’їзді до м. Лохвиці споруджено каплицю «Всіх скорботних радість» пам’яті всіх невинно убієнних, як знак скорботи про лохвичан, які загинули у ті страшні роки. 

До 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні, упродовж 2007–2008 років меморіали та пам’ятні знаки жертвам Голодомору споруджено більше ніж у 400-х населених пунктах області. У теперішній час їх кількість становить 666 одиниць. 

Не менш трагічною сторінкою в історії нашої країни були роки репресій. Місце вшанування пам'яті загиблих жертв репресій 30-х років XX ст. – урочище Триби Полтавського району, де поховані їх залишки (об'їзна траса Київ – Полтава – Харків у напрямку Харкова). 14 квітня 1990 р. в урочищі Триби проведено перепоховання останків жертв репресій 30-х років із виробленого піщаного кар'єру. Біля могили, яка знаходиться на невисокому піщаному пагорбі у лісі, споруджено пам'ятний знак. Він являє собою декілька хрестів, які, немовби, виростають з пагорба. Завершує композицію центральний хрест із вмонтованою в нього зіркою. Елементи знаків оздоблені полірованими сірими та чорними гранітними плитами. Автор ескізного проекту пам'ятного знака – полтавець В. Шевченко. 

Подвигу нашого народу в роки Другої Світової війни присвячено 2 254 пам'ятки. Це – братські та поодинокі могили воїнів, партизанів, підпільників, пам'ятні знаки загиблим воїнам-односельцям, пам'ятники радянським воєначальникам. Серед них – пам'ятники генерал-лейтенанту О.І. Зигіну, який загинув при звільненні Полтави, "Нескореній полтавці" Герою Радянського Союзу Лялі Убийвовк, генерал-лейтенанту П.П. Корзуну, який загинув при звільненні Гадяча, двічі Герою Радянського Союзу С.А. Ковпаку в Котельві, жінкам-полтавкам О.А. Бондаренко і К.І. Бородай, піонерам-героям О. Василенку, Б. Гайдаю, Т. Буценку, В. Савицькому; історико-меморіальним заповідником є Шумейкове урочище, де у 1976 р. споруджено пам'ятник воїнам Південно-Західного фронту.